Психологічна готовність дитини до школи
Важливою складовою готовності дитини до школи є її психологічна готовність. Виокремлюють такі її компоненти:
- Соціальний;
- Емоційно-вольовий;
- Інтелектуальний;
- Мотиваційний.
Соціальний компонент. Дитина має розуміти, що в школу вона йде не лише гратися з друзями, а й одержувати нові знання та вміння. Проте навчатися вона буде не сама. У класі здебільшого навчається близько 30 учнів, тож дитина має вміти спілкуватися та працювати в групі. Тому у дитини до початку навчання у школі бажано сформувати:
- Адекватну самооцінку;
- Потребу у спілкуванні з іншими;
- Уміння приймати інтереси групи дітей;
- Уміння налагоджувати взаємини з однолітками та дорослими.
Варто виховувати у дитини не лише лідерські якості та навички, а й вміння за потреби поступатися.
Дитина має бути терплячою до інших.
Емоційно-вольовий компонент. Психологічна готовність дитини до школи передбачає розвиток її емоційно-вольової сфери, показники якої свідчать про сформованість відповідного компонента психологічної готовності до навчання в школі. Йдеться про такі показники, як:
- Упевненість у собі;
- Переважання позитивного настрою;
- Прагнення стримувати негативні емоції;
- Уміння керувати своєю поведінкою;
- Розвиток емоційної стійкості;
- Довільність пізнавальних процесів (сприймання, мислення, пам’яті, уваги);
- Довільність поведінки (здатність робити не лише те,що цікаво, а й те, що потрібно. Доводити розпочату справу до кінця).
Бажано вчити дитину виражати свої думки, емоції та бажання, «читати» емоції та настрій інших,
прагнути враховувати це під час взаємодії.
Інтелектуальний компонент. Про сформованість інтелектуального компонента психологічної готовності дитини до школи свідчить:
- Розвинуте сприймання;
- Стійка пізнавальна увага;
- Розвинуті мислення та мисленнєві операції (проявляється у здатності виокремлювати та розуміти важливі ознаки та зв’язки між предметами);
- Здатність відтворювати зразок;
- Оволодіння усним мовленням;
- Розвиток дрібної моторики, зорової координації;
- Розвиток здатності до навчання.
Важливо не перевантажувати дитину інформацією,
яку вона через свої вікові особливості ще не може повністю сприйняти.
Бажано давати знання дозовано. Інформація має відповідати віковим інтересам дитини.
Навчіть дитину слухати та переказувати почуте, відповідати на запитання відповідно до теми.
Дорослий має бути для дитини мудрим учителем, наставником, другом.
Мотиваційний компонент. Мотиваційний компонент готовності дитини до школи відображає її бажання чи небажання вчитися. Цей компонент є визначальним у структурі психологічної готовності дитини до навчання в школі, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової обов’язковістю, інтелектуальним навантаженням, необхідністю долати труднощі, тощо.
Виокремлюють такі мотиви навчання:
- Внутрішні (пізнавальні) – характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом;
- Зовнішні (соціальні) – виявляються в бажанні дитини займатися суспільно значущою діяльністю, в авторитетному ставленні до вчителя.
за матеріалами Наталії Стаценко
практичної психологині
м. Чорноморськ Одеської області